Губернаторські вали

При кінці XVIII ст. австрійська влада знесла міські укріплення,— мури й башти зруйновано, вали розкопано й землю з них ужито на засипання фос. У 1821 р. губерніальний радник Райценгайм піддав проект уладження променади на запустілих валах; тоді впорядковано ці місця, засаджено італійські тополі, каштани й інші дерева, заведено стежки з лавками. Цей столітній парк знищила значно буря близько 1900 р. На честь засновника названо променаду Райценгаймівкою; пізніше, як губернатор Галичини Гавер замешкав у новій палаті, постала назва Губернаторських валів. На місці «великого белюарду» до 1890-х рр. був літній театр.
Від Губернаторських валів на схід терен підноситься й переходить у ряд пагорбків, що йдуть у напрямі Високого Замку й Личакова. Згадаємо ближчі будови.
На горбі, під яким кінчиться Театинська (Кривоноса) вулиця, є костел св. Казимира Сестер Милосердя, в бароковім стилі, побудований 1660 р. для реформатів, в 1783 р. переданий сестрам, що мали побіч другий костел, на шпиталь. На подвір'ї монастиря в 1885 р. відкопано криницю з численними бічними раменами. Яке призначення мали ці хідники — це нерозв'язана загадка. Театинська вулиця спадала колись в цім місці у глибокий, багнистий яр. Над яром висів дерев'яний міст, що вів на другий пагорб, де є латинська духовна семінарія. Один мемуарист із початку XIX ст. пише про це місце в часах свого дитинства: «Сходилися туди малі жидки з своїми бельфрами, клали по грошеві або по трояку на купку на заклад, висипали з кримки волоські горіхи: як два горіхи парою сточилися, вигравав той, хто їх кинув. Ми засідалися не раз на тих жидків і нападали тоді, як вони мали багато горіхів, відбирали й втікали на Замок ділитися; але ніхто з нас не важився показатися на Краківську площу або на Зарваницю (частина вул. Староєврейська від Сербської до Арссеналу), бо жидки зараз його били...
Вертаю ще до висячого мосту: туди ми по поруччях лазили й робили різні псоти (пакості) перехожим. Бувало, ставали посередині мосту і, як жидок переходив, ми починали підскакувати; міст колисався, жидок не раз утікав і в страху губив патинки (легкі туфлі без закаблуків) та в панчохах брів через болото по коліна... Раз трапилася авантюра, що один товариш, посварившись, кинув другого в болото; ми, бідні студентиська, у страху лізли з мосту і товариша за вуха з багна витягали. Ой, пам'ятаю той день, бо набрався я нагаїв, і строго заборонено нам ходити на цей міст. Зате ми робили псоти по валах і вибирали пташині гнізда з башт».
На другім горбі є палата латинських архієпископів, збудована 1844 р., і духовна семінарія із костелом. Костел у бароковім стилі з гарно поділеним фасадом, з тосканським порталом, характерними нішами, картушами, волютами; напис оповідає історію будови 1642—1692 рр. Костел належав до 1792 р. до босих кармелітанок.
Нижче, при вул. Чарнецького ч. 24 і 26, є кам'яниці Наукового Товариства ім. Шевченка. В кам'яниці ч. 24 міститься в партері велика бібліотека, що числить 150 000 томів книжок, головно з українознавства. На першому поверсі є музей, помітний збірками килимів, вишивок, гуцульщини, кераміки і передісторичних знахідок; природописні збірки через нестачу місця досі не відкриті. В другій кам'яниці є друкарня і переплетня (палітурня). Товариство ім. Шевченка, засноване 1873 р., перемінене на наукове з усіх царин наук, найбільше з української історії й літератури; видало від заснування більше як 300 томів наукових видань. На площі перед кам'яницями був план відкрити пам'ятник Шевченкові, але магістрат не дав дозволу, закриваючися тим, що це місце на пам'ятник не надається.
На пагорбі між Курковою (Лисенка) й Кармелітською вулицями є костел і монастир кармелітів. Заснований 1634 р. для кармелітів босих, в 1784 р. перейшов до реформатів, 1789 р.— до кармелітів взутих. Костел у стилі бароко, з двома вежами; у передсінку хрест із двома дерев'яними фігурами — Богородиці й св. Івана Євангеліста з XVII—XVIII ст. На стінах — надгробки й епітафії; у вівтарі під середньою банею — ікона Матері Божої у візантійськім стилі з XVI ст. Монастир був укріплений, залишки муру є від Кармелітської вулиці з гербами й написом, що відноситься до короля Яна Собєського.
Під час облоги Львова 1648 р. його зайняли козаки; в 1704 р. по довшій облозі добув фортифікації шведський король Карло XII. Про боротьбу, яку кармеліти вели з сусідніми капуцинами, розкажемо в іншім місці.
Місце, де є будинок колишнього намісництва, звалося у XVIII ст. Коморовщина. На розі Кармелітської вулиці була невелика палата Коморовських і в ній заїзд пошти т. зв. диліжансової, що утримувала комунікацію між Львовом і Віднем; поспішні вози йшли до Відня 4 доби й 10 годин, звичайні — цілий тиждень.
В 1821 р. побудовано палату губернатора (пізніше намісників) в стилі цісарства. З того часу і вали почали зватися Губернаторськими. Урядові будинки намісництва є з кінця XIX ст. у стилі віденського ренесансу. В листопаді 1918 р. містився тут український Секретаріат закордонних справ.
У стилі цісарства є також кам'яниця на вулиці Чарнецького, ч. 8 (тепер гімназія), на першому поверсі різьби міфологічних постатей з початку XIX ст., на другому — новіші.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.