Єзуїтський парк

Вулиця Ягайлонська звалася зразу Єзуїтською, бо вела до фільварку єзуїтів, де тепер є Єзуїтський парк (парк ім. І. Франка).
На цих місцях були колись міські лани, але пізніше земля перейшла у приватні руки. Під кінець XVI ст. міщанин Іван Шольц-Вольфович заклав тут сад коштом 1600 золотих. Сад перейшов потім у руки його зятя Антона Массарі, італійця, родом із Венеції, і він обладнав парк на італійський спосіб. З часом цей парк перейшов до єзуїтів разом із сусідньою землею, яку місто пустило їм у державу (оренду) (т. зв. Решівський лан). Єзуїти виставили тут цегельню, потім бровар і корчму, осадили хлопів — заложили цілий фільварок. Єзуїтський город переживав тоді різні воєнні події. В 1655 р. під час облоги Львова Хмельницьким стояла в городі московська артилерія, встановила тут батереї і висипала вали. В 1672 р. були тут турецькі війська. Пізніше частину залишено на парк з алеями під шнур, шпалерами, крутими стежками серед старих дерев. Коли при кінці XVIII ст. знесено орден єзуїтів, частина єзуїтської землі перейшла у власність австрійського уряду, а саме: між вул. Крашевського й Сикстуською. Тут були склади дерева, деколи відбувалися ярмарки продажу вовни, в 1850-х рр. була тут промислова виставка. Сам парк заріс гущавиною, наче ліс. Аж у 1799 р. продано його підприємцеві Іванові Гехтові, і він обладнав його на французький спосіб, побудував лазнички, альтани, літній театр просто неба, площу штучних вогнів, карусель на саджавці, різні алеї й стежки. На місці, де стоїть тепер сеймовий будинок (головний корпус Львівського університету), поставлено одноповерховий дім, що звався Гехтівським касином. З усіх тих будов залишилася дотепер тільки одна альтана на дорійських стовпах. До парку львівське аристократичне товариство ходило на проходи, відбувалися тут також забави зі штучними вогнями, фестини і всякі товариські розваги. В 1828 р. польський театр виставив тут п'єсу Буарі «Битва під Полтавою» «з військовими еволюціями, битвами, російськими танцями...» В 1855 р. парк перейшов у власність міста. Відомий тоді міський садівник Бауер обладнав парк наново, причому вирубано старі дерева. В тому часі побудовано теперішню реставрацію (тепер — Будинок природи). В 1881 р. обладнано квітники в долішній частині (перед сеймовим будинком); ваза з різьбами, що стоїть посередині,— це копія з Торвальдсена, перенесена з криниці на теперішній площі Домбровського. В 1886 р. знесено алею, що була продовженням теперішньої вул. Третього мая (Січових Стрільців); в 1925 р. її відновлено. В Єзуїтському парку визначаються з дерев граби, в'язи, липи, модрина, ялиці, смереки, туя, з кущів — чорний боз, гліг, ліщина, цибушник, пігва, лігустер, берберис. Парк знищила сильно буря у 1890-х рр. Тоді цілий парк був завалений сотнями великих дерев, що лежали тут покотом, так що перейти не можна було.
В перших днях листопада 1918 р. в Єзуїтському городі були перестрілки українців з поляками.
Вул. Третього Мая звалася від 1840-х рр. Маєрівською, від саду Маєра, славного помолога, що плекав різного роду овочеві (фруктові) дерева, а також виноград. Сеймовий будинок побудовано 1877 — 1881 рр. Із ним в'яжеться багато політичних споминів: українські сеймові посли зводили тут не раз важку боротьбу з польськими послами; особливо голосна була обструкція 1911 р.: щоби спинити сеймові наради, українці кілька днів грали на різноманітних інструментах... В листопаді 1918 р. сеймовий будинок зайняло українське військо; тоді погоріла одна частина будови. Тепер приміщено тут університет.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.