Городецьке передмістя розрослося незвичайно від часу, коли побудовано там залізничний двірець. Тоді постали там нові оселі Богданівка й Левандівка, в яких збирається численне українське населення. В давніх часах була відома тільки Білогорща, що звалася Білогощ. Вона згадується вперше 1356 р. як пустир, аж 1463 р. осіло тут сімох хлопів «русняків». В 1611 р. оселя мала вже 27 домів. Місто жадало від білогорщан панщини, але вони підняли бунт 1636 р., залишили село і повтікали в ліси й багна. Магістрат вислав за ними міських козаків з рушницями, і селян присилувано по послуху й панщини.

Вгорі Городецької вулиці при вул. Білинських (Смаль-Стоцького) є старий городецький цвинтар, заснований у другій половині XVII ст. З давніх пам'яток зберігся пам'ятний стовп із свята коронації ікони Богородиці у домініканів 1753 р. і кілька знищених надгробків. На цвинтарі хоронено перших митрополитів — Ангеловича, Яхимовича, Литвиновича, в 1880 р. їх перенесено на Личаківський цвинтар,— одної тільки могили Ангеловича вже не відшукано.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

На розі Городецької й Янівської вулиць є костел св. Анни, заснований як пам'ятка першого в історії міста страйку. Челядь і хлопці з кравецького цеху, не вдоволені зі своїх майстрів, раз потайки вночі хотіли залишити Львів і податися в інші сторони. Але нічна сторожа заступила їм дорогу; дійшло до боротьби, й кількох челядників полягло на цім місці і тут їх похоронено, їхні товариші мусили вернутися до міста, а пізніше, як самі стали майстрами, на могилах убитих заснували костел 1507 р. Пізніше костел належав до августиянів, 1783 р. став парохіяльним.

По другій стороні, при вул. Казимирівській, ч. 33, була церква Благовіщення Богородиці. Це одна з старших церков, згадується вже 1453 р. Братство при ній засновано за єпископа Макарія Тучапського 1542 р. В XVI ст. вона мала 40 парохіян, але в більшості дуже бідних: згадується двох пекарів, один кравець, один тесля і один маляр Симеон. У половині XVIII ст. церква була дерев'яна, крім головного престола, був вівтар св. Катерини; іконостас старий, дерев'яний, різьблений, золочений і мальований. Церковна утвар була засібна — 7 фелонів з дорогих матерій, три срібні чаші, багато інших срібних предметів.

Городецька вулиця, до якої належала й теперішня Казимирівська, починалася від північно-західного рогу міських мурів. Дорога переходила через Полтву (при теперішній площі Голуховських – Торгова площа) і вище через другий потік, що випливав в околиці теперішньої пл. Смолки (пл. Генерала Григоренка). Там, де тепер вул. св. Станіслава (Тиктора), знаходився костел того ж імені і при ньому шпиталь для прокажених, заснований у XIV ст., знесений 1789 р. При Казимирівській вул. був монастир св. Бригіди, заснований з початком XVII ст., в XIX ст. перемінений на в'язницю, звану «Бригідками», що вславилася у воєнних часах.

Св. Юр мав також драматичні моменти у своїй історії. 3 січня (в цей час різниця між юліянським і григоріянським календарями становила 10 днів) 1584 р., у перший день Різдва на церкву напали слуги латинського архієпископа Соліковського, вигнали з церкви священиків Саву й Івана, що ставали до служби божої, і ворота церковні опечатали; владика Гедеон Балабан мусив вести процес із архієпископом, і щойно по трьох тижнях було відкрито запечатані церкви. Сам Гедеон Балабан був людиною нагальної вдачі, вів боротьбу зі Ставропігією й своїм духовенством і непослушних карав, не перебираючи у способах: ченців з монастиря св.

На площі відбувався щорічно великий ярмарок, що починався за два тижні перед св. Юром (23 квітня ст. ст.) і тривав два тижні по празнику. Першу звістку про ярмарок знаємо в 1679 р. З краму, що тут продавався, згадуються глиняні горшки з Жовкни. Ставропігійське братство продавало під св. Юром свої образи. У XVIII ст. святоюрські ярмарки відбувалися два рази в році: на св. Юра й на Покрову. До найбільшого розквіту дійшли вони 1840—1850 рр. Ярмарок мав дуже оригінальний вигляд. З однієї сторони стояли довгим рядом великі вози з бондарськими виробами.

На площі відбувався щорічно великий ярмарок, що починався за два тижні перед св. Юром (23 квітня ст. ст.) і тривав два тижні по празнику. Першу звістку про ярмарок знаємо в 1679 р. З краму, що тут продавався, згадуються глиняні горшки з Жовкни. Ставропігійське братство продавало під св. Юром свої образи. У XVIII ст. святоюрські ярмарки відбувалися два рази в році: на св. Юра й на Покрову. До найбільшого розквіту дійшли вони 1840—1850 рр. Ярмарок мав дуже оригінальний вигляд. З однієї сторони стояли довгим рядом великі вози з бондарськими виробами.

За переказом першу дерев'яну церкву спалив польський король Казимир 1340 р. На її місце ігумен Євфимій 1363 р. почав будувати нову церкву, муровану. Будову докінчено 1437 р. У будівництві брав участь архітектор Дорінг. Ця церква відзначалася незвичайно сильними мурами, так що тільки з трудом зруйновано її 1743 р. для будови нової. При церкві була дерев'яна дзвіниця з шістьма дзвонами, недалеко від неї криниця глибиною десять ліктів, із цямбриною, покрита дахом, з неї тягнули воду колом із ланцюгом і відром. На півночі, від сторони Городецької вулиці, йшов великий монастирський сад.

Побіч Єзуїтського парку веде вулиця Міцкевича; давніше вона звалася Святоюрська, бо вела під церкву св. Юра. В 1840-х рр. вона була вся поросла деревами.
Про початки церкви св. Юра є тільки легендарні перекази. Одне оповідання говорить, що тут була печера серед тернів і в ній 1280 р. осів князь Василиск, він на старість літ хотів відпокутувати гріхи молодості і постригся в ченці. На його бажання князь Лев [Данилович] на горі поставив церкву з букового дерева й мешкання для монахів.

Це зображення було завантажене з дописом Вул. В. Симоненка.