Ринок (І.Крип'якевич)

Доречно подати деякі місця із статті М. Еліяшевського «Палата князів Любомирських у Львові», яку він помістив у виданні „Wiadomości Konserwatorskie" (Львів, 1925. Р. І. Ч. 7. С. 199–209). «До небагатьох львівських кам'яниць, які не тільки не попали в руїну протягом XVIII ст., але заясніли в новій стильовій одежі, належали кам'яниці Шимоновичів і Торошевичів, тепер князя Любомирського. з яких побудована палата, як про це говорять міські акти з 1770 р. Нинішній вигляд кам'яниці, особливо її партер, здеформований склеповими (крамничними) входами, виставами й вивісками, сливе не дає здогадуватися, що маємо перед собою першорядну пам'ятку, як під оглядом стилю, так і минулого.

Ринок пам'ятний для нас ще тим, що наше міщанство вело уперту боротьбу за дозвіл вести туди православні похорони і процесії. Вже 1521 р. православні жалілися королеві, що місто не дозволяє переходити через Ринок священикам з святими дарами і вести туди похорони. Король вирішив справу так, що похорони і священики можуть іти через Ринок, але без співу і без запалених свічок... Пізніше наші міщани зросли в силі і не дотримували заборони. Через Ринок ішли похорони зі співами за місто до св. Онуфрія, ішли процесії на Йордан, ішли діти у квітну суботу з «багнятами» і зі співом «Осанна во вишних».

Львівська ратуша має широку і різнорідну історію. Як каже переказ, першу будову поставив тут князь Володислав Опольський, що в 1372-1378 рр. заряджував Галичиною як васал угорського короля з титулом володаря Русі. Перша згадка в актах про ратушу є з 1381 р. Будинок був, мабуть, мурований, вежа довгі часи була дерев'яною. Ратушу перебудовано в 1491 р., потім вежа горіла двічі, 1527 і 1571 рр.; була перебудована 1619 р.; так само й інші частини ратуші змінювалися і розширювалися протягом століть. На початку XIX ст. стара ратуша складалася з кількох будинків, фронтом обернених до полудня. Середній будинок був найстарший, своїми основами сягав до початків міста; направо і наліво були пізніші прибудови. Головний вхід був у лівім крилі. Вели до нього широкі сходи і нівколиста брама, оперта на сталевих стовпах; за нею був передсінок і сіни, з яких ішли кам'яні сходи на поверхи. Найбільш величавою салею будинку була кімната «панів» або «консулярна». Тут збиралася міська рада. До ради належали найбагатші міщани, «патриціят» міста, самі католики, німці і поляки. Вони правили містом без огляду на опір біднішого населення. Ставропігійське братство від імені української громади довгі роки вело процес з містом, щоби українців допущено до ради. Аж в кінці 1745 р. процес закінчився щасливо і до міської ради увійшов перший українець Юрій Коцій.
Радна кімната славилася багатством: були тут дорога збірка східних килимів, дорогоцінні свічники, годинники, образи, карти частин світу, великий герб Львова та ін. Рада приймала тут гостей і посольства. Були тут також посли Богдана Хмельницького: 1648 р. Захарій Хмельницький, свояк гетьмана, і 1655 р. Тетеря та Лесницький. Побіч радної кімнати була скарбівниця, де переховувано привілеї міста і різні дорогоцінності – міські і приватних осіб. На поверсі над радною салею була саля лавничого суду, де висів старовинний образ «страшного суду». Дальше містилися кімнати різних міських канцелярій. Окремо була кімната колегії сорока мужів, яка постала 1577 р. До неї належали представники ремісництва, біднішого міщанства, також і делегати «руської нації». Українські представники не раз у гірких словах картали міську раду за її самолюбство і несправедливість супроти бідного населення.