Усе

В цій стороні лежать популярні місця прогульок: Медова Печера і Чортівська Скала. До Mедової Печери веде Пасічна дорога, попри Маєрівку; серед узгір лежить котловина і в ній дві невеликі печери. В 1850-х рр. тут була каменоломня і тоді видовбано печери. Назва Медової Печери, або Медунки, походить від того, що у печерах є вапняк, який кольором своїм нагадує мед (кристалічний вапняк).
В цій котловині є сліди невеликого цвинтарика: на цьому місці в 1914—1915 рр. російські воєнні суди виконували засуди смерті й тут хоронено розстріляних.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Вул.Русових. Вигляд від перехрестя з вул.Бандери і Антоновича. Це зображення було завантажене з дописом Вул.Антоновича на перехресті з вул.Мельника.

Вул.Антоновича. Вигляд від перехрестя з вул.Бандери і Русових. Це зображення було завантажене з дописом Вул.Антоновича на перехресті з вул.Мельника.
Вул.Антоновича. Вигляд від перехрестя з вул.Бандери і Русових. Це зображення було завантажене з дописом Вул.Антоновича на перехресті з вул.Мельника.

Деякі історичні спомини в'яжуться також із місцями за Личаківською рогачкою. Ялівець став голосний під час війни. В тутешніх казармах боронилися в листопаді 1918 р. українці і полягли у боротьбі з переважаючими силами поляків; їх спільна могила була довший час коло касарень, пізніше тіла полеглих перенесено на Личаківський цвинтар. Далі поодинокі могили були при Пасічній дорозі і на Маєрівці (від прізвища німця Маєра, з часом назва трансформувалася на сучасну «Майорівка»).
В 1919—1920 рр. Ялівець був славний табором інтернованих українців, через який перейшли тисячі інтелігентів і селян, цивільних і військових.

Давні мешканці Личакова відзначалися своєрідною вдачею й звичаями. Вони були частково українці, частково поляки. Ці останні мали свою колонію на Мазурівці побіч Личаківського цвинтаря. Довгі часи у личаков'ян утрималися давні передміщанські убрання: чоловіки в будні дні ходили у коротких спенцерах (Куртках, кафтанах), у споднях до чобіт з високими халявами, у темно-синій камізельці, з хустиною на шиї й шапкою (т. зв. саделком) з дашком. З кишені виставала кольорова хустка до носа. У святочні дні вбиралися в темно-синю капоту (чоловічий верхній довгий одяг) й деколи циліндр. Зимою носили баранячі кожушки, короткі або довгі.

Другим, старшим на ціле століття парком є Цетнерівка, де тепер новий ботанічний сад. Засновником його при кінці XVIII ст. був Ігнатій Цетнер, воєвода белзький. Це був багатий магнат, що любувався у мистецтві, збирав старі книги, монети, ритвини (гравюри), мінерали, фауну, а найбільше любив ботаніку. Тут, під лісом, він побудував палату і при ній над ставом заснував великий сад. Цетнер був аматором-городником, сам порався коло грядок та плекав квіти і при своїй садибі виплекав чудові городи й величавий парк.

Личаків мав кілька римо-католицьких костелів і монастирів. Найближче міста коло Цлової (Митної) площі є костел кларисок (св. Клари), побудований на початку XVIII ст. у бароковому стилі; будинки займає цловий уряд. Костел с в. Лаврентія побудовано 1539 р. В цьому місці один міщанин мав сад і при ньому кілька гарних дубів. На однім дубі був образ св. Лаврентія, дуже почитаний народом. Міський уряд боявся, щоб не виглядало, немов люди поганським звичаєм почитають дуба, й побудував тут дерев'яний костел, потім поставлено муровану будову. Пізніше осіли тут боніфратри, або милосердні браття, й утримували тут шпиталь, чи радше захист для подорожніх.

Статуя матері Божої на просп.Свободи. Біля будинку книги.

Музей етнографії на куті просп.Свободи і вул.Гнатюка. This image was uploaded with the post Музей етнографії на куті просп.Свободи і вул.Гнатюка..