При кінці XVIII ст. замок стояв уже як руїна, що сама розсипувалася під впливом дощів і повітря. За наказом австрійських властей почали розбирати мури й продавати їх на матеріал. Кам'яниця при Личаківській вул., ч. З, збудована із замкового матеріалу.
Далі дозволено також ламати на камінь мальовничі скелі, на яких були фундаменти замку. Через те гора почала зсуватися. При цій нагоді на замку знаходили старі монети, останки зброї, кулі тощо. В однім льоху виявлено два людські тіла, цілком скам'янілі,- забрано їх до природознавчих збірок університету і показувано як велику рідкість; пропали вони під час обстрілу Львова 1848 р.

Замок стояв на такім недоступнім місці, що вороги рідко коли пробували його добувати. Перший раз Високий Замок здобув 1648 р. Максим Кривоніс.

Княжа гора, на якій були головні укріплення княжого Львова, це найдальше на захід висунена частина узгір'їв, що підносяться над містом. По східній стороні Княжої гори був глибокий яр; далі за яром підносилася друга гора, вища від тамтої і значно ширша. Давньої назви її не знаємо, в XVI ст. звали її горою «Бідель», потім Замковою, бо на ній був замок за польських часів. Тепер побіч руїн замку стоїть на ній могила Люблінської унії.

Сосновий ліс на окраїні Рудно. Біля вул.Лісної.

Вигляд на духовну семінарію УГКЦ в Рудно. В радянські часи тут був піонерський табір. На передньому плані - кар'єр, з якого добували вапнякове каміння.

Вул.Т.Шевченка в Рудно. Вигляд з перехрестя з вул.Пісковою.
Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 — 10 березня 1861) — відомий український поет, письменник, художник.
Член Кирило-Мефодiївського братства. Перебував на засланні в Оренбурзi (1847–1857). У творах на історичну тему показав боротьбу українського народу проти соціального й національного поневолення. Стояв на позиціях державної самостійності України.
В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

Вигляд на Підвальну з вул.Просвіти. На дальньому плані за деревами видно Успенську церкву і вежу Корнякта.

Кут площі Ринок тв вул.Галицької і Беринди. Вигляд з площі Ринок на Катедральний собор.

Жовківське передмістя з часом посунулося за Полтву. Широку рівнину над Полтвою називали здавна Болонями або Лугами; там були пасовиська, з яких рівно користали мешканці міста й передмістя. Частина лугу називалася Чарачениця.
В новіших часах Жовківське передмістя було відоме городництвом. На початку XIX ст. при теперішній вул. Зборовських (Донецькій) були великі городницькі заклади німців Шнайдера й Гайслера, котрі не мали ще ніякої конкуренції й робили на квітах великі маєтки, але у другім поколінню їх доми підупали. При Замарстинівській вулиці були теж городники, зокрема Штінцінг, які знову продукували ярину.

Собор святого Юра. Вигляд з площі святого Юра.

Архикатедральний собор Св. Юра у Львові, греко-католицький собор Галицької митрополії, до 1817 при манастирі Чину св. Василія Великого, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744–1762). Вважається головною святинею греко-католиків.

Окрім українців (русинів) у місті були ще інші народи, різного походження. З Вірменії прибули до нас вірмени. Як турки завоювали їх країну, вони з Азії подалися на Крим і звідти перейшли до Львова. Тут вони були у значнім числі і в княжім місті мали аж три церкви — св. Анни, св. Якова й св. Хреста, їх головним осередком був Старий Ринок, тут вони жили ще довгі часи й затримали свої купецькі права. Вірмени мали в XV ст. біля Старого Ринку свою лазню; коло монастиря св. Якова був знову «вірменський міст».

До сходу Княжа Гора опадає до тераси на Замковій вулиці. Тут була нижча частина міста, її призначено на оселі людності, укріплення складалися також із валів і частоколів і оточували гору півколом та опадали десь до теперішньої Жовківської вулиці (Б. Хмельницького). Як виглядали ці укріплення, не знаємо нічого певного. В 1900 р. віднайдено під час земляних робіт підземний хідник завширшки й заввишки півтора метра, що веде від Княжої Гори поперек через вул. Татарську й Жовківську і виходить на вул. Бальонову (Гайдамацьку). З яких часів цей перехід — цього не знаємо.

Церква біля торгово-виробничого комплексу Південний. Розташована на вул.Виговського. Вигляд з вул.Скнилівської.

В котрім місці лежав княжий город, про це давні літописи не говорять нічого. Новіші наукові досліди виказали, що княжий замок стояв там, де є тепер плантації (сквери, зелені насадження) Високого Замку, але не на цілім узгір'ю, а тільки на крайній західній горі, що опадає стрімко до Замкової вулиці. Цю гору називаємо Княжою.
Верх Княжої Гори знаходиться на плантаціях, між домиком огородника й штучною печерою. В давні часи (до 1830-х рр.) на місці, де тепер є домик огородника і реставрація (ресторан), ішов глибокий, стрімкий яр, так, що Княжа Гора була цілком відділена від другої гори, на якій стоїть тепер могила Люблінської унії. Княжа Гора була з природи дуже оборонна, збоча її спадали стрімко на всі сторони. На давніх малюнках вона має вид стіжка. Верх гори є тепер значно обнижений; коли закладено в 1830—1840 рр. замкові плантації, засипано згаданий вище яр і до засипання його ужито землі з Княжої Гори. Колись гора мусила бути така висока, як є ще у найвищім місці, над штучною печерою.

Львів завдячує свій початок галицько-володимирському королеві Данилові. Щоби захистити свою державу від татар, Данило в різних місцях Галичини, Волині й Холмщини ставив кріпкі замки, городи. Так і на узгір'ях, над низиною ріки Полтви поставив город (замок) і назвав його Львовом, від імені молодшого сина Льва. Першу згадку про наше місто подає Галицько-Волинський літопис з нагоди пожежі Холма під 1259 р.: «Таке було полум'я, що з усеї землі, бачено заграву, що й зо Львова дивлячися бачили по полях белзьких, задля горіння сильного полум'я» (літопис не має докладних дат, і 1259 р. не є певний; проф. М.Грушевський кладе цю вістку на 1255 р.).

На нашому сайті опубліковано історичні мандрівки за книгою Івана Крип'якевича "Історичні проходи по Львові" (Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.).
"Історичні проходи по Львові" - це історико-краєзнавча праця видатного українського вченого, вперше видана у 1932 р. Вона знайомить з цікавими сторінками давнього минулого Львова, з найважливішими подіями, які відбувалися в місті протягом XIII-XIX ст. і першої третини XX ст.
Книга складається з таких розділів:

1. Княжий город
2. Високий Замок
3. Ринок
4. Руська вулиця
5. Середмістя
6. Довкола середмістя
7. Личаків
8. Галицьке передмістя
9. Від Полтви до Єзуїтського парку
10. Св.Юра, Городецька й Янівська вулиці
11. Церкви княжого Львова
12. Замарстинів, Клепарів, Голоско, Брюховичі
13. Список пояснень

Панорама Львова з Високого Замку. Вигляд в сторону Топольної-Щурата.

Торговий центр Галичина. Входить в торгово-виробничий комплекс Південний по вул.Виговського.

Торговий центр ВАМ по вул.Виговського.

Палац Потоцьких по вул.Коперніка. Вигляд з вул.Коперніка.

Альфред II Юзеф Потоцький гербу Пилява (29 липня 1817, Ланьцут - 18 травня 1889, Париж) – граф, політичний діяч, маршалек Галицького Сейму, намісник Королівства Галичини і Лодомерії, другий ординат в Ланьцуті.

Після завершення дипломатичної служби Альфред Потоцький присвятив подальше своє життя активній політичній діяльності в Галичині. У 1863 р. був обраний послом до Галицького Сейму. Був депутатом цього представницького органу аж до своєї смерті у 1889 р. У 1875-1877 рр. обіймав гідність маршалка Галицького Сейму. Протягом 1875-1883 рр. був намісником Галичини.